АКАДЕМІК
1923 року був обраний академіком ВУАН. У березні 1924 року із сім'єю приїхав до Києва. Працював професором історії в
Київському державному університеті. Був обраний академіком Всеукраїнської
академії наук, керівником історико-філологічного відділу. Очолював
археографічну комісію ВУАН, метою існування якої було створення наукового опису
видань, надрукованих на території етнографічної України в XVI–XVIII століттях.
При цій комісії у зв'язку з 350-річчям друкованої справи в Україні був
створений комітет, секретарем якого був призначений В. Барвінок.Через шість років його
обрали дійсним членом Академії наук СРСР. У 1924–1931 роках очолював історичні установи ВУАН.
14 квітня 1926 політбюро ЦК КП(б)У в постанові «Про Українську
академію наук» висловилося за можливість підтримати кандидатуру Грушевського на
посаду президента ВУАН. 3 жовтня 1926 відбулося урочисте вшанування
Грушевського у зв'язку з 60-літтям від дня народження та 40-літтям наукової
діяльності. 12 січня 1929 загальні збори АН СРСР обрали Грушевського дійсним
членом. 25 квітня 1929 на засіданні загальних зборів АН СРСР Грушевський
поставив питання про потребу створення в її складі Інституту української
історії.[5]
З осені 1929 почався погром історичних установ, створених
Грушевським. У листопаді-грудні 1929 сесія Ради ВУАН почала ліквідовувати
комісії, якими керував Грушевський (остаточно ліквідувала 1933). У вересні 1930
закрито НДКІУ. 11 грудня цього ж року партійний осередок ВУАН ухвалив рішення
про посилення ідеологічної боротьби з Грушевським і його теоріями шляхом
читання рефератів із критикою його поглядів. У січні 1931 на засіданні
історичних установ ВУАН замість історичної секції, очолюваної Грушевським, створено
історичний цикл. Більшість співробітників і учнів Грушевського було
заарештовано й заслано[5].
7 березня 1931 року Грушевський переїхав до Москви.
Еміграція
У березні 1919 емігрував до Чехословаччини. Жив у Празі, потім у
Відні як представник закордонної делегації УПСР. Розгорнув широку публіцистичну
й наукову діяльність.
Був одним із засновників громадської міжнародної
організації — комітету незалежної України та заснував Український соціологічний
інститут (УСІ; діяв спочатку в Празі, потім у Відні). В цей час Грушевський
переглянув свої погляди з питань державного будівництва. Запропонував концепцію
української національної держави-республіки з безкласовим соціальним ладом
(«Початки громадянства. Генетична соціологія», 1921).[5]
25 серпня 1921 року повідомлялося про розкол у таборі
Українських лівих есерів за кордоном та створення двох груп, які включили
кожна-одну з партій: на чолі з М. Грушевським у Відні та на чолі з М.
Шаповалом — у Празі.
4 вересня 1921 в харківській газеті «Вперед» повідомлялося, ЦК
Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР) виключив Грушевського з
рядів партії, заявивши, що його виїзд до УСРР став зрадою партії, оскільки
Грушевський не погодився з рішенням про рееміграцію з ЦК УПСР. [1]
На еміграції Грушевський проводив роботу над великим науковим
проектом — багатотомною «Історією української літератури». Перші томи цієї
роботи були надруковані в 1923 р., останній, 6-й том, лишився в рукописі і
був надрукований тільки у 1995 році
Матеріал використано з ВІКІ
Немає коментарів:
Дописати коментар